Обкладинка The Economist: неузгодженої інформації в Росії не буває
Обкладинка The Economist: чоловік у костюмі на контурі України з червоною фарбою
І от зараз ми спостерігаємо чергову спецоперацію: анонімний генерал і не анонімний мільярдер попереджають про жахливі для світу та самої Росії наслідки, якщо війна незабаром не закінчиться. Водночас анонімні джерела в Кремлі повідомляють агентству Reuters, що Путін, попри всі ризики, готовий продовжувати війну, а ескалація його навіть підбадьорює.
Висновки тверезої людини
Які висновки з усього цього масиву інформації може зробити твереза мисляча людина? Росія стрімко наближається до справжньої прірви, яка загрожує невідомими наслідками та дестабілізацією, а також посиленням ролі Китаю. Путін не збирається звертати на це уваги й хоче воювати надалі. Очевидно, що потрібно докласти зусиль, аби зупинити війну до того, як Росія зірветься в прірву. Якщо не можна переконати в цьому Путіна, то потрібно переконати Зеленського. Це Україна має піти на можливі й неможливі компроміси, щоб урятувати Захід і дати Путіну стільки, скільки він забажає.
Це настільки проста і примітивна спецоперація, що її не потрібно навіть розшифровувати — вона зрозуміла першокурснику інституту Андропова. Незрозуміло тільки, чому колеги завжди потрапляють на цей гачок.
Чому це працює
Для цього є кілька причин. Перша — намагання ототожнити закони західної журналістики з тим, що відбувається в Росії. Західному журналісту важко сказати самому собі, що три джерела в Кремлі — це зовсім не те саме, що три джерела в Білому домі. Тому акредитовані в російській столиці колеги десятиліттями обманюють самих себе і своїх роботодавців, перетворюючись на інформаційний інструмент у руках ФСБ.
Друга причина — використання інфлюенсерів, впевнених у своїй компетенції. Не випадково для трансляції наративів, які мали б переконати Захід, використовуються саме емігранти, впевнені в тому, що вони точно усвідомлюють внутрішню ситуацію і мають непересічні джерела. Якщо вони скажуть собі, що ніякий генерал не буде говорити з ними без відмашки з Луб’янки, а ніякий мільярдер не дасть інтерв’ю без узгодження, тоді виникне питання щодо їхньої придатності.
Можна дивуватися тому, що люди, які виросли в тоталітарній державі або емігрували з неї, не хочуть усвідомлювати правил, за якими функціонує інформація. Головне, що вони мали б усвідомити: неузгодженої інформації в такій системі не буває. Узгодження інформації є частиною спецоперації.
Тому головне завдання журналіста — не пропагувати тези, які пропонуються автором спецоперації, а намагатися зрозуміти її мету.
